06:22 23.11.2016
Наташа Соколенко опубликовала запись

Артюр Онеггер. Творчий портрет. Симфонія №3

ч.1

ч.2

ч.3

Артюр Онеггер (1892 –1955)

А.Онеггер – один із найяскравіших композиторів ХХ століття, музикант-громадянин із чіткою суспільною позицією, який звертався у своїй творчості до важливих проблем сьогодення. А.Онеггер відродив у Франції жанр ораторії і підняв на новий рівень значення симфонії. У творчості митця переконливо поєдналися традиції й новаторство, досягнення французької та німецької композиторських шкіл.

Народився в Гаврі (Швейцарія) в сім’ї комерсанта; музикою захоплювався з дитинства, зокрема займався грою на органі та скрипці. Освіту отримав у Цюріхській, а згодом Паризькій консерваторії. В Парижі А.Онеггер знайомиться з Стравінським, Саті, Мійо та стає учасником французької «Шістки». Він захоплюється урбанізмом (симфонічні п’єси «Пасіфік-231», «Регбі»). Проте, прагнення втілити високі етичні ідеали спонукають Онеггера звернутися до античної та біблійної тематики. Так з'являються ораторії «Цар Давид» і «Крики світу», опери «Антігона» і «Юдиф». Загалом, у творчості А.Онеггера яскраво проявились різні стильові джерела: захоплення урбанізмом, риси експресіонізму та неокласицизму.

Наприкінці 20-их років А.Онеггер розпочинає диригентську діяльність та гастролює в Європі й Америці. Він бере участь в мистецькому та суспільно-політичному житті країни, входить до Народної музичної федерації та антифашистського Народного фронту. Кульмінацією творчості 30-х рр. стали три передвоєнні ораторії А.Онеггера − «Жанна д’Арк на вогнищі», «Танець мертвих» та «Ніколя із Флю». У 40-і роки Онеггер – активний учасник руху Опору. Патріотичні настрої композитора відбилися в «Піснях визволення», а про важкі воєнні випробовування розповідають 2-а та 3-я симфонії.

В післявоєнний період А.Онеггер створює 4-у та 5-у симфонії, музику до драматичних спектаклів, кінофільмів, камерно-інструментальні твори, завершує свою книгу «Я − композитор». А.Онеггер отримав всесвітнє визнання, був почесним доктором Цюріхського університету, очолював ряд авторитетних міжнародних музичних організацій. Останній твір митця – „Різдвяна кантата” – був написаний в 1953 р. Загалом музична спадщина композитора налічує більше 150 творів і велику кількість критичних статей.

А.Онеггер. Симфонія №3 «Літургійна»

Третя симфонія − одна з вершин творчості А.Онеггера, значний внесок у скарбницю світового музичного мистецтва. Створена у 1946 році, симфонія стала відгуком видатного французького композитора на трагедію Другої світової війни. Це яскравий «музичний документ» епохи, що стоїть поряд з такими творами, як кантата «Вцілілий з Варшави» А.Шонберга, «Воєнний реквієм» Б.Бріттена, Сьома та Восьма симфонії Д.Шостаковича. Глибокий філософський зміст, висока ідейність, підвищена експресія та гострі контрасти музичних образів, блискуча композиторська майстерність − ось основні риси Третьої симфонії А.Онеггера.

Жанр − лірико-психологічна драма, в який, за словами автора, «грають три персонажі (дійсні чи символічні) − щастя, нещастя й людина». Основна тема симфонії − страждання та боротьба людини, мрії про мир як найбільше благо. Ідея − гострий протест проти жорстокості, фашизму, віра в безсмертя високих людських ідеалів добра і краси. В симфонії А.Онеггер виступає як композитор-гуманіст, який щиро вболіває за долю людства.

Третя симфонія − це програмний твір, що складається з трьох частин. Назва симфонії та назви кожної з частин взяті із заупокійної меси (реквієму):

Іч. «Dies irae» («День гніву») − гостро конфліктне сонатне Allegro, воєнний смерч, що руйнує світ; безпосереднє зіткнення добра і зла;

ІІч. «De profundis» («З безодні кличу») − скорботно-просвітлене Adagio в тричастинній формі; оплакування загиблих, роздуми про віковічні людські цінності;

ІІІч. «Dona nobis pacem» («Даруй нам мир») − драматичний фінал з рисами сонатності; це звірина сутність війни та підневільний стан душі людини в чорні дні окупації.

Кожна з частин симфонії закінчується кодою, в якій звучить основний лейтмотив твору − «тема пташки», що виступає символом миру і викликає асоціації з голубом П.Пікассо.

Перша частина розпочинається невеликим вступом: глухий гул хроматизованих пасажів струнних переривається грізним ударом. На фоні гостро дисонуючої пульсації звучить Головна партія − схвильована, жорстка, драматична. Це крик душі людини, яка опинилася в епіцентрі воєнного жахіття. Композитор використовує виразові засоби, типові для музики експресіонізму: декламаційність, стрибки на великі інтервали та хроматизми, імпульсивний, розірваний паузами ритм, дисонанси, різкі тембри інструментів.

Зв’язкова партія складається з двох тем. Спершу звучить агресивний марш в чіткому ритмі з використанням акордових паралелізмів. Друга тема − грізні фанфари та хроматичні пасажі на фоні остинатної пульсації − нагадує токату. Побічна партія ­­− це болюча реакція людини на розгул воєнної стихії. Характер музики жалібно-схвильований. Наспівно-декламаційна тема звучить у різних інструментів. Водночас хроматизація голосів, тональна нестійкість, «рваний» акцентований ритм супроводу пов'язують її з головною партією. Експозиція І частини закінчується музикою, побудованою на матеріалі зв’язкової партії.

Активний симфонічний розвиток у розробці та репризі приводить до яскравої кульмінації на матеріалі зв’язкової партії. А далі в коді могутні унісони тромбонів та туби проводять нову тему, яка нагадує тривожний набатний дзвін. У наступних частинах вона трансформується в «образ птаха» і стане основним лейтмотивом симфонії. Зародження майбутньої теми серед хаосу та боротьби нагадує «тему насолод» «Божественної поеми» О.Скрябіна. І частина симфонії закінчується динамічним спадом. Зловісні хроматичні ходи сприймаються як відголоски воєнної грози, що залишила після себе руїну.

Друга частина − глибокий філософський роздум про життя і смерть, добро і зло, любов та ненависть. Скорботно-просвітлене Adagio − одна з найбільш натхненних сторінок музики А.Онеггера. Основна тема звучить у струнних. Це широка наспівна мелодія, сповнена тихого просвітленого смутку. В акомпанементі композитор використовує акордову фактуру, що нагадує строгий хорал. А опосередкований зв'язок із вальсом (рівномірний тридольний ритм) надає музиці особливої поетичності й краси. Вражає також багатство ладогармонічної мови цього розділу: паралельний рух тризвуків, септ-, нонакордів, колоритні тональні відхилення, тонка «гра» мажоро-мінору (світло-тіні).

Середній розділ різко контрастує попередній музиці. Це траурний хід, в основі якого лежить другий лейтмотив симфонії − тема «De profundis». Спочатку вона зловісно й похмуро проходить в басах на pp. Проте поступово підключаються нові інструменті, наростає динаміка. Активний секвенційний розвиток із використанням жорстких поліфункційних дисонансів приводить до патетичної кульмінації − початку репризи, що знімає напругу (основна тема з'являється у труби). Друга частина закінчується кодою, в якій ніжно й прозоро звучить у флейти «тема пташки». Незважаючи на ладове прояснення (E-dur) та прозору фактуру, автор використав гармонії з пониженими ступенями, що надають темі відтінок «слабкості» та «хворобливості».

Третя частина − фінал симфонії − розпочинається вступом. Це жорсткий гротескно-механістичний «марш роботів», пов'язаний з образами війни та насильства. На фоні органного пункту звучить примітивна хроматична синкопована фраза з різнобіжним рухом голосів. Поступово ущільнюється фактура, з'являються гостродисонуючі паралелізми, наростає динаміка. Безпосереднім продовженням теми вступу є героїко-драматична Головна партія − «тема опору». Їі виконують валторни в чіткому маршовому ритмі. Мужня та вольова тема головної партії сприймається як заклик до боротьби.

Єдиний динамічний розвиток розробки-репризи фіналу спрямований до драматичної кульмінації симфонії, яка змальовує одночасно і катастрофу, і перелом у боротьбі. Гостро дисонуючі акорди ff у всього оркестру, що чергуються з «темою роботів», сприймаються як крик відчаю, протесту та гніву. Вони «ламають» «залізну» ходу теми вступу.

Симфонія А.Онеггера закінчується кодою − «тихою» кульмінацією твору. На фоні прозорих хоральних гармоній струнних у скрипок на pp в Cis-dur звучить ніжна, лірична мелодія. Її доповнює «тема пташки» у флейти та просвітлений мотив «De profundis». Музика коди сприймається як відродження життя після трагедії.

 
06:04 23.11.2016
Наташа Соколенко опубликовала запись

НОТЫ. Benny Golson — Along Came Betty

Бенни Голсон (р. 25 января 1929 года) — американский джазмен-тенор-саксофонист, композитор и аранжировщик.

 
05:59 23.11.2016
Наташа Соколенко опубликовала запись

НОТЫ. Dirty Dancing (Грязные танцы) — She’s Like the Wind (Она словно ветер)

«Грязные танцы» (англ. Dirty Dancing) — американская мелодрама 1987 года с участием Патрика Суэйзи и Дженнифер Грей, повествующая о знакомстве двух молодых людей из разных социальных слоёв. Картина изначально задумывалась как малобюджетная, но стала одной из наиболее кассовых в прокате, собрав более 170 миллионов долларов в год выхода на экраны. По состоянию на 2009 год фильм заработал 214 миллионов долларов по всему миру, став первым фильмом для домашнего просмотра, копий которого купили в количестве около полумиллиона.

«She’s Like the Wind» (рус. Она словно ветер) — песня, исполненная киноактёром Патриком Суэйзи в кинофильме «Грязные танцы».

Композиция, исполненная и написанная Патриком Суэйзи (в соавторстве со Stacy Widelitz), стала хитом в 1980-е годы.

Песня «She’s Like the Wind», специально записанная для кинофильма, вошла в саундтрек-альбом Dirty Dancing.

Патрик Уэйн Суэйзи (англ. Patrick Wayne Swayze [ˈsweɪziː]; 18 августа 195214 сентября 2009) — американский актёр, танцор и автор-исполнитель, наиболее известный по ролям в фильмах «Дом у дороги» (1989), «Грязные танцы» (1987), «Привидение» (1990) и «На гребне волны» (1991). В 1991 году американский журнал «People» назвал актёра «самым сексуальным мужчиной» года.


Читать далее...

Мы — это то, что мы публикуем
Загружайте фото, видео, комментируйте.
Находите друзей и делитесь своими эмоциями.
Присоединяйтесь
Ноябрь 2016
пн вт ср чт пт сб вс
  01 02 03 04 05 06
07 08 09 10 11 12 13
14 15 16 17 18 19 20
21 22 23 24 25 26 27
28 29 30

Подарки

Войти