09:24 03.12.2016
Наташа Соколенко опубликовала запись

Олександр Порфирійович Бородін. Творчий портрет (1883−1887)

Олександр Бородін займає особливе місце в історії російської культури і науки. Унікальність творчої постаті митця полягає в тому, що він органічно поєднав талант музиканта, вченого-хіміка та громадського діяча. О.Бородін − видатний російський композитор, диригент, педагог. Маючи непересічні літературні здібності, він також проявив себе як музичний критик. Протягом багатьох років він активно працював у численних наукових громадських товариствах і організаціях.

Учасник творчого об'єднання «Могуча кучка», О.Бородін поділяв ідейні принципи «кучкістів» та став продовжувачем традицій М.Глінки. Розуміння важливої ролі мистецтва в житті людини і суспільства, звернення до образів народного життя, опора на фольклорні джерела пов'язують його музику з творчістю М.Балакірєва, М.Мусоргського, М.Римського-Корсакова, Ц.Кюї.

О.Бородін створив порівняно невелику кількість творів: це опера «Князь Ігор», три симфонії, симфонічна картина «В Середній Азії», два струнні квартети, Фортепіанний квінтет, «Маленька сюїта» для фортепіано, 16 пісень і романсів. Проте, всі вони стали значним внеском у скарбницю російської музичної культури другої половини ХІХ століття. Багатство і різноманітність образів, високий ідейний зміст, яскраво національний характер, блискуча композиторська майстерність − ось основні риси творчості О.Бородіна. Життя і творчість митця − яскравий приклад вірного служіння своєму народові.

Улюблені герої композитора − богатирі, захисники рідної землі − втілення незламної мужності та духовного благородства російського народу. Музика О.Бородіна тісно пов’язана з народним епосом. Вона оспівує героїку боротьби «за правое дело», утверджує думку про богатирську силу й велич батьківщини. Не менш важливою є лірична лінія у творчості митця. Щирість і теплота, стриманість і врівноваженість почуттів, психологізм без внутрішньої роздвоєності − ось характерні особливості бородінської лірики. Композитор з великим натхненням змальовує картини природи, звертається до образів Сходу. А для викриття окремих недоліків людського характеру використовує м’який гумор та добродушну іронію.

Незважаючи на драматичні і, навіть, трагічні сторінки, в творчості О.Бородіна переважають світлі, життєстверджуючі настрої, оспівуються високі людські ідеали, прославляється краса життя. Філософський оптимізм, об’єктивність у вираженні емоцій, класична ясність і чіткість форм пов'язують його з М.Глінкою. Музика «кучкіста» провертає увагу картинністю, неспішним розвитком контрастних образів і епізодів, розповідним типом викладу. О.Бородін утвердив жанр російської епічної опери, став засновником лірико-епічної симфонії, створив нові жанрові різновиди романсу та одним з перших звернувся до камерно-інструментальної музики в Росії.

Олександр Бородін народився у 1833 році в Петербурзі. Він був позашлюбним сином князя Луки Гедіанова, а тому записаний сином одного з князевих челядників − Порфирія Бородіна. Майбутній композитор отримав блискучу домашню освіту в домі матері. З дитинства він навчався грати на фортепіано, флейті, віолончелі. Хлопчик самостійно вивчав музичну літературу, разом зі своїм товаришем виконував на фортепіано в чотири руки твори віденських класиків, пробував свої сили в композиції. Захоплення музикою О.Бородін поєднував із великим інтересом до хімії. Він проводив різноманітні досліди й експерименти та відзначався наполегливістю в розширенні своїх знань.

У 1850−56 роках О.Бородін навчався в Медико-хірургічній академії, де став улюбленим учнем відомого російського вченого-хіміка М.Зініна. Однак занять музикою не полишив, чим викликав незадоволення: адже викладачі вважали, що це відволікає його від науки. У вільний час О.Бородін відвідував музичні салони, брав участь у квартетних вечорах, самостійно оволодівав таємницями композиторської техніки. Якщо в камерно-інструментальних жанрах молодий композитор орієнтувався на західноєвропейські зразки, зокрема, Ф.Мендельсона, то його ранні пісні створені в дусі міського побутового романсу.

О.Бородін захоплювався музикою М.Глінки і, згодом, став продовжувачем традицій засновника національної композиторської школи.

Після закінчення навчання О.Бородін пройшов обов’язкову лікарську практику, з успіхом захистив дисертацію на вчене звання доктора медицини. А в 1859 році виїхав за кордон у наукове відрядження. Протягом трьох років О.Бородін спілкувався та співпрацював з такими видатними діячами російської науки, як Д.Менделєєв, І.Сечєнов, Е.Юнге. Публікація результатів лабораторних дослідів у галузі хімії принесли йому загальне визнання. О.Бородін здійснив подорожі Німеччиною, Італією, Францією, Швейцарією. Він вивчав досягнення європейської культури, відвідував концерти та оперні спектаклі, створив один з кращих своїх творів − фортепіанний Квінтет до мінор. Щасливо склалася й особиста доля композитора: його дружиною стала талановита піаністка Є.Протопопова, яка любила російські народні пісні, пропагувала творчість Ф.Шопена та Р.Шумана.

У 1862 році О.Бородін повертається на батьківщину і стає професором Петербурзької Медико-хірургічної академії. На цій посаді він працював до кінця свого життя, читав лекції та проводив практичні заняття зі студентами. Невдовзі відбулась подія, яка суттєво вплинула на долю митця: в домі відомого лікаря С.Боткіна він зустрівся з М.Балакірєвим. Гідно оцінивши композиторський талант О.Бородіна, М.Балакірєв запропонував йому серйозно займатися музикою. На початку 60-их років виникає творче об'єднання п'яти композиторів, відоме в історії російської культури, як «Могуча кучка». Під керівництвом М.Балакірєва О.Бородін створює Першу симфонії, яка з успіхом була виконана в концерті Російського музичного товариства (РМТ) в Петербурзі. Композитор звертається також до жанру пісні й романсу, кращі зразки якого («Спящая княжна», «Песня темного леса», «Морская царевна», «Море», «Спесь») свідчать про самобутність таланту митця. О.Бородін досягає творчої зрілості і створює Другу симфонію («Богатирську»), прем’єра якої відбулася у 1877 та розпочинає працю над наймонументальнішим твором − оперою «Князь Ігор».

Ідея опери належить музичному критику та духовному наставнику «Могучої кучки» − Володимиру Стасову. Він порадив звернутися до видатної пам’ятки древньоруської літератури − «Слово о полку Ігоревім». Незважаючи на творче натхнення, робота над оперою просувалася дуже повільно. Адже О.Бородін був завантажений науковою, педагогічною та громадською роботою в численних організаціях і товариствах. Зокрема, він став ініціатором та викладачем першого в Росії вищого навчального закладу для жінок − Жіночих лікарських курсів, брав участь у виданні наукового журналу «Знання», входив до складу дирекції РМТ, керував студентським хором та оркестром Медико-хірургічної академії.

В останні роки життя О.Бородін створив симфонічну картину «В Середній Азії», два струнні квартети, чудовий романс на вірші О.Пушкіна «Для берегов отчизны дальной», розпочав Третю симфонію та продовжував працювати над оперою. Зміна суспільно-політичної атмосфери в Росії 80-их років (після вбивства народовцями царя Олександра ІІ) та посилення реакції негативно вплинуло на розвиток національної культури. Незважаючи на погіршення здоров'я, особисті переживання, пов’язані зі смертю друзів (зокрема, М.Мусоргського), О.Бородін знаходить розраду у спілкуванні з молодими музикантами. Серед них − Олександр Глазунов та Анатолій Лядов − учні М.Римського-Корсакова. Творча інтелігенція Петербурга збиралась кожного тижня в домі багатого підприємця та поціновувала мистецтва Олександра Бєляєва. Звідси і вислів − «беляєвські п’ятниці».

Наприкінці життя О.Бородін отримує визнання не тільки на батьківщині, а й за кордоном. З великим успіхом відбулись його авторські концерти в Бельгії. Російський музикант неодноразово зустрічався з Ф.Лістом, який високо цінував творчість О.Бородіна та пропагував її в Європі. Це ж стосується К.Дебюссі та М.Равеля.

На жаль, О.Бородін так і не встиг завершити оперу. Зразу з після його несподіваної смерті у 1887 році М.Римський-Корсаков та О.Глазунов, спираючись на ескізи, здійснили редагування твору. Прем’єра опери «Князь Ігор» відбулась у 1890 році на сцені Маріїнського театру і стала значною подією в історії цього жанру. Вплив музики О.Бородіна проявився у творчості О.Глазунова, С.Прокоф’єва, Г.Свірідова.

 
09:21 03.12.2016
Наташа Соколенко опубликовала запись

НОТЫ. Walter Donaldson/Gus Kahn — Yes Sir, That’s My Baby

Yes Sir, That’s My Baby (рус. «Да сэр, это моя детка») — популярная песня в США в 20-х и 30-х годах XX века, в эпоху Ревущих двадцатых.

 
09:12 03.12.2016
Наташа Соколенко опубликовала запись

НОТЫ. Live And Let Die Theme Song — James Bond

«Живи и дай умереть» (англ. Live and Let Die) — восьмой фильм о британском суперагенте Джеймсе Бонде. Экранизация одноимённого романа Яна Флеминга и первый для исполнителя главной роли Роджера Мура фильм «бондианы».

1974 год — номинация на премию «Оскар» в категории «Лучшая песня» за композицию «Live and Let Die» (Пол Маккартни и Wings).


Читать далее...

 
06:04 02.12.2016
Наташа Соколенко опубликовала запись

О.Бородін. Симфонія №2 "Богатирська" (1876) сі мінор.

Borodin: Symphony № 2 in B minor — Gergiev / Mariinsky Theatre Orchestra

Симфонічна творчість О.Бородіна − вагомий внесок у скарбницю російського музичного мистецтва. Композитор є автором трьох симфоній (Третя симфонія залишилась незакінченою) та симфонічної картини «В Середній Азії». Попри невелику кількість творів, вони приваблюють глибоким змістом, багатством образів, яскраво національним колоритом. О.Бородін виступає справжнім майстром у використанні виразових засобів оркестру. Продовжуючи традиції народно-жанрового симфонізму М.Глінки, він став одним з основоположників російської класичної симфонії.

Центральне місце в творчому доробку митця займає Друга симфонія. Це монументальне епічне полотно, що розповідає про героїчне минуле рідного народу, змальовує барвисті картини його життя та побуту, переконливо розкриває російський національний характер. Не випадково, відомий музичний критик та ідеолог «Могучої кучки» В.Стасов назвав симфонію «богатирською». Він, водночас, визначив програмний зміст кожної з чотирьох частин: І частина − героїко-епічне сонатне Allegro − з’їзд руських богатирів; ІІ частина − нестримне, динамічне Скерцо в тричастинній формі − своєрідні богатирські ігрища й змагання; ІІІ частина − лірико-епічне Andante в сонатній формі − розповідь легендарного співця Бояна про славні подвиги захисників рідної землі; ІV частина − народно-жанровий Фінал у формі сонатного Allegro − картина богатирського бенкету, радісного велелюдного свята. Через весь твір «червоною ниткою» проходить патріотична ідея любові до батьківщини та прославлення богатирської могутності народу.

Образний зміст та музична мова симфонії мають багато спільного з оперою «Князь Ігор», адже над цими творами О.Бородін працював одночасно. Друга симфонія була вперше виконана у 1877 році в концерті петербурзького відділення Російського музичного товариства під керівництвом диригента Е.Направника.

Головна партія І частини (сі мінор) змальовує образ нездоланної богатирської сили, мужності й величі. Це провідна музична думка всього твору. Тема складається з двох елементів: 1) могутні октавні унісони струнних, що сприймаються як заклик витязя; 2) активні танцювальні акорди дерев'яних − як відповідь богатирського війська. Звертає на себе увагу використання трихордових поспівок із неодноразовим поверненням тоніки (ефект «втоптування» звуку); своєрідність ладової будови; багатоплановість фактури, що створює архаїчний, суровий колорит. Уже в межах головної партії богатирський образ показаний в процесі розвитку. Перший елемент теми звучить у ритмічному збільшенні (аугментації): замість вісімок з'являються акцентовані четверні ноти. Таким чином, композитор ще більше підкреслює героїчний характер музики.

Побічна партія (Ре мажор) − яскравий приклад світлої, об’єктивної лірики О.Бородіна. У віолончелей звучить наспівна, ніжна тема в плавному, рухливому ритмі. Вона нагадує народні хороводні мелодії. Поступово тема «розцвітає» й натхненно звучить у скрипок. Незважаючи на контраст, побічна партія доповнює головну, тільки розкриває образ народу з іншого боку: передає його щирість, доброзичливість, оспівує красу життя. Не випадково, вона також побудована на трихордових поспівках. Заключна партія є своєрідним синтезом двох тем експозиції з поверненням основного «богатирського образу» симфонії.

В розробці центральне місце займає «епізод скачки». На фоні чіткої ритмічної пульсації з'являються енергійні закличні поспівки, що поєднали інтонації головної та побічної партій. Використовуючи як мотивний, так і варіантно-варіаційний принципи розвитку, композитор чергує барвисті «декорації» контрастних картин. Нестримний рух «підхоплює» й побічну партію, яка експресивно звучить у струнних. Могутнє наростання приводить до першої кульмінації частини − початку репризи.

Головна партія в репризі − новий етап у становленні основного «богатирського образу». Вона викладена половинними нотами на fff в більш масивній фактурі. Динамізована й побічна партія: її лірична тема з'являється в пасторальному тембрі гобоя, що викликає асоціації з ідилічною картиною природи.

В драматургії І частини важливе місце займає кода. Знову звучить ритм «скачки» та потужні фанфари мідних, що нагадують дзвін. Нове динамічне наростання приводить до головної кульмінації: «богатирська тема» постає у весь свій ріст. Це її наймогутніше, найбільш грандіозне звучання цілими нотами у виконанні всього оркестру за участі литавр.

ІІ частина − Скерцо (Фа мажор) − написана в тричастинній формі, крайні розділи якої − сонатна форма без розробки: А (г.п, п.п.+ г.п., п.п.) − В (тріо) − А (реприза).

Головна партія − легка, скерцозна, політна. На фоні остинатного ритмічного пульсу валторн, з'являються активні висхідні мотиви струнних pizzicato. А їм у відповідь − грайливі репліки дерев'яних духових. Побічна партія − більш напружена, поривчаста, жорстка. Звертає на себе увагу синкопований ритм та експресивні акорди із затриманням звуків, що надає темі східного колориту. Перший розділ змальовує радісний запал учасників «богатирських змагань» і звучить на одному диханні в темпі Presto.

Тріо різко контрастує попередній музиці: це плавний, повільний, ліричний танець. На фоні барвистих гармоній та витриманого органного пункту в басу, з'являється вишукана, наспівна мелодія у гобоя. З одного боку, вона нагадує імпровізаційні награвання інструментів Сходу, а з іншого − інтонаційно пов’язана з побічною партією І частини. Композитор розвиває тему за принципом «глінкінських варіацій» і вона звучить то експресивно, пристрасно у скрипок, то строго, поважно в унісонах струнних басів.

ІІІ частину − Andante (Ре бемоль мажор) відкриває невеликий вступ: на фоні прозорих переборів арфи, що нагадують звучання гуслів, з'являється коротка тема-зачин кларнету. Перед нами постає образ древньоруського Бояна, яких розпочинає свою неспішну розповідь.

Головна партія − стримана, наспівна лірико-епічна тема, що нагадує старовинні билини. Вона звучить у валторни, а згодом − у дерев'яних духових. Трихордові поспівки, ладова перемінність, плагальність гармоній, змінний метр надають темі національного колориту. Світлий, спокійний плин розповіді змінюється, коли в басах з'являється похмурий мотив-зв’язка з напруженою інтонацією зменшеної кварти.

Побічна партія сприймається як щира скарга, схвильований голос дівчат, які тужать в полоні злого чаклуна й очікують визволення. Імітаційні переклички дерев'яних духових звучать на фоні тривожного тремоло струнних. Драматизм музики поступово зростає.

Розробка побудована на активному мотивно-секвенційному розвитку нової теми (епізоду) та мотиву-зв’язки. Грізно й жорстко її виголошують тромбони. Музика змальовує складні випробовування та перешкоди, які доводиться долати богатирям. Реприза ІІІ частини динамізована. Могутньо й велично на ff звучить головна партія у струнних на фоні повнозвучних фігурацій оркестру. Вона викликає асоціації з широкою, теплою, повноводною рікою (як Волга). Композитор підкреслює, що труднощі й негаразди − скороминучі, а краса життя − вічна. Радісний, піднесений характер музики «розчиняє» й тривогу побічної партії. Наприкінці ж частини знову повторюється початковий заспів кларнету і арф.

Без перерви (attacca) розпочинається Фінал симфонії. У вступі на фоні органного пункту та синкопованого ритму звучать жваві танцювальні поспівки струнних та посвисти флейт. Вони нагадують гру народного інструментального ансамблю та викликають асоціації з мистецтвом скоморохів − обов’язкових учасників народного свята.

Головна партія ІV частини (Allegro, Сі мажор) − грузна, масивна і, водночас, енергійна, рухлива. Це хвацький, запальний богатирський танець. Трихордові поспівки, гнучка несиметрична ритміка, своєрідна гармонізація, активний варіантно-варіаційний розвиток пов'язують її з іншими «російськими» темами симфонії. В середньому розділі головної партії з'являється виразний підголосок у гобоя, який у розробці трансформується в грізний «клич» мідних.

Побічна партія (Ре мажор) − світла, плавна, наспівна тема, близька до народних хороводних мелодій. Вона почергово проходить у різних інструментів (кларнет, дерев'яні духові, «хор» струнних) та збагачується завдяки варіаційним змінам. Звертають на себе увагу струнні pizzicato, що майстерно імітують звучання гуслів, бубнів та балалайок.

У розробці «мотив гобоя» постає в новому «світлі». Могутні й грізні унісони трьох тромбонів і туби нагадують «богатирський образ» І частини. Згодом їх змінює побічна партія та нова танцювальна тема, що розкриває безмежну радість й торжество учасників бенкету. Власне, вона й завершує всю симфонію, утверджуючи основну ідею прославлення сили й величі рідного народу в коді.

 
06:00 02.12.2016
Наташа Соколенко опубликовала запись

НОТЫ. Ted Snyder — The Sheik Of Araby (1921)

«The Sheik of Araby» («Шейх Аравии») — известная англоязычная песня (ставшая джазовым стандартом), написанная американским композитором Тедом Снайдером

 
05:55 02.12.2016
Наташа Соколенко опубликовала запись

НОТЫ. Sheena Easton — For Your Eyes Only (Bill Conti / Michael Leeson)

«Только для твоих глаз» (англ. For Your Eyes Only) — двенадцатый фильм о британском суперагенте Джеймсе Бонде, 1981 года, снятый по мотивам рассказов Яна Флеминга «Только для твоих глаз» и «Риск».

  • 1982 год — Премия «Оскар» за лучшую песню — «For Your Eyes Only»
  • 1982 год — Премия «Золотой Глобус» за лучшую песню — «For Your Eyes Only»

Песня «For Your Eyes Only» группы Blondie (альбом «The Hunter») изначально была написана специально для этого фильма. Продюсеры фильма отклонили её и предложили Blondie исполнить песню, написанную Биллом Конти и Майклом Лисоном. Когда Blondie отказались, песню Конти и Лисона исполнила Шина Истон. Лицо исполнительницы появляется в открывающих титрах; это единственный подобный случай в фильмах о Бонде.


Читать далее...

 
06:44 01.12.2016
Наташа Соколенко опубликовала запись

О.Бородін. Опера "Князь Ігор"

Alexander Borodin — Prince Igor — by Yury Lyubimov — music edit by Pavel Karmanov


Читать далее...

 
06:32 01.12.2016
Наташа Соколенко опубликовала запись

НОТЫ. Foreigner — 'I Want To Know What Love Is' (Я хочу знать, что такое любовь)

Foreigner (МФА: ['fɔrɪnə]; рус. «иностранец») — американская рок-группа, созданная в 1976 году Миком Джонсом, ранее игравшим в Spooky Tooth, The Leslie West Band и бывшим участником King Crimson Иэном Макдональдом. Их первые шесть альбомов (1977—1984) стали мультиплатиновыми и в целом продавались в США лучше, чем записи их конкурентов из мира хард-рока, всего в мире было продано свыше 70 миллионов копий их альбомов.

Наиболее известными песнями коллектива считаются «Cold as Ice», «Feels Like the First Time», «Waiting for a Girl Like You», «Urgent», «I Want to Know What Love Is», «Say You Will», «I Don’t Want to Live Without You» и «Until the End of Time».

«I Want to Know What Love Is» — песня, записанная британско-американской рок-группой Foreigner в 1984 году. Песня стала хитом #1, как в США, так и в Великобритании, и является одним из успешных синглов группы. Эта песня остается одной из хорошо узнаваемых и наиболее продолжительных радио хитов рок-группы, а также несколько раз появлялась в ТОП 25 чарта Billboard Hot Adult Contemporary Recurrents в 2000, 2001 и 2002 годах.


Читать далее...

 
17:54 30.11.2016
Maks Murdock опубликовал запись

One Direction / The Piano Guys — What Makes You Beautiful

One Direction — What Makes You Beautiful (5 Piano Guys, 1 piano) — The Piano Guys







 
09:04 30.11.2016
Наташа Соколенко опубликовала запись

Микола Римський-Корсаков. Творчий портрет

Микола Андрійович Римський-Корсаков (1844 – 1908)

Микола Римський-Корсаков – видатний російський композитор, талановитий педагог, активний музично-громадський діяч, учасник творчого об’єднання «Могуча кучка». Музична спадщина митця є вагомим внеском у розвиток національної культури другої половини ХІХ – початку ХХ століття.

Композитор звертався до різних жанрів, проте центральне місце у його творчому доробку займає опера. Серед 15 опер особливої уваги заслуговують «Псковитянка», «Майська ніч», «Снігуронька», «Ніч перед Різдвом», «Садко», «Моцарт і Сальєрі», «Царева наречена», «Казка про царя Салтана», «Кощій Безсмертний», «Золотий півник». М.Римський-Корсаков писав програмну оркестрову музику, про що свідчать симфонічна картина «Садко», «Іспанське капричіо» для оркестру, симфонічна сюїта «Шехеразада». Вагомий внеском у скарбницю вокальної лірики стали романси композитора на вірші О.Пушкіна, М.Лермонтова, О.Толстого, О.Фета, Дж.Байрона, Г.Гайне.

Тематика творчості М.Римського-Корсакова багата і різноманітна. Композитор звертається до історичного минулого, яскраво змальовує життя та побут народу, правдиво розкриває внутрішній світ людини, психологію її душі. Особливу увагу композитора привертали казки, легенди, міфи, звичаї, обряди, що своїми джерелами сягаються язичницьких часів. Вони сповнені високого ідейно-філософського змісту, втілюють віковічні людські мрії про щастя, розкривають кращі риси, притаманні російському національному характерові. Це – любов до рідної землі, щирість, вірність, духовна краса, незламна віра у торжество добра й справедливості. Високий етичний пафос музики М.Римського-Корсакова пов'язаний з оспівуванням мистецтва, що облагороджує людину (так званий «орфізм» від імені героя древньогрецької міфології). Композитор створив поетичні картини природи, колоритні казково-фантастичні образи, неодноразово звертався до культури інших країн і народів, зокрема Іспанії, Сходу.

У творчості М.Римського-Корсакова органічно поєднались різні джерела. Це опора на фольклор – обрядові пісні, билини, церковні наспіви, танцювальні награвання, протяжні пісні, плач, ліричний романс. Музика композитора розвиває традиції російської класичної школи, передусім М.Глінки. Нарешті, М.Римський-Корсаков творчо засвоїв досягнення європейської музичної культури епохи пізнього романтизму. І хоча він залишався противником модерністичних течій на зламі століть, проте завжди гаряче відгукувався на значні досягнення у сучасному музичному мистецтві.

Творчість М.Римського-Корсакова викликала значний інтерес з боку європейських митців. Досягнення російського композитора, особливо в галузі ладово-гармонічної мови та оркестровки, високо цінували французькі імпресіоністи – К.Дебюссі та М.Равель,

М.Римський-Корсаков народився у 1844 році в місті Тихвин поблизу Новгорода в дворянській сім’ї. Згідно традиції хлопчика чекала кар’єра військового. У дванадцятирічному віці він розпочав навчання у петербурзькому Морському корпусі. Проте майбутнього композитора все більше захоплює музика. Він відвідує оперний театр, слухає концерти, займається грою на фортепіано. Серед найяскравіших вражень – опери М.Глінки, симфонії Л.Бетховена, музика Ф.Шуберта, Ф.Шопена, Ф.Мендельсона.

Винятковою подією в житті сімнадцятирічного М.Римського-Корсакова стала зустріч з Мілієм Балакірєвим, під керівництвом якого обдарований юнак практично оволодівав композиторською технікою. Ідейно-естетичні принципи «Могучої кучки» – боротьба за глибоко змістовне та яскраво національне музичне мистецтво – заклали фундамент світогляду М.Римського-Корсакова. Водночас, життєвий оптимізм, гармонійність світосприйняття, тонкий артистизм та вишуканий смак, прагнення до краси та художньої досконалості – всі ці риси виділяють митця серед інших учасників балакірєвського гуртка.

Для завершення військової освіти та отримання звання морського офіцера М.Римський-Корсаков здійснив на кораблі трьохрічну кругосвітню подорож. Композитор назавжди полюбив море і цей образ неодноразово змальовував у своїх творах. Після повернення до Петербурга М.Римський-Корсаков залишив службу на флоті і повністю присвятив себе музиці. Він багато працював над вдосконаленням своєї композиторської майстерності, вивчав фольклор, аналізував твори інших авторів.

М.Римський-Корсаков першим серед «кучкістів» зрозумів, що для виховання національних музичних кадрів необхідна відповідна професійна освіта. У 1871 році він погодився на посаду професора Петербурзької консерваторії і це сприяло піднесенню діяльності навчального закладу. Протягом майже 40 років М.Римський-Корсаков виховав цілу плеяду талановитих російських музикантів, серед яких – Олександр Глазунов, Анатолій Лядов, Антон Аренський, Ігор Стравінський, Сергій Прокоф’єв, Микола Мясковський, Олександр Гречанінов, Борис Асаф’єв. У М.Римського-Корсакова навчались композитори – представники різних народів Російської імперії, які стали класиками національних культур. Це українці Микола Лисенко, Яків Степовий, Федір Якименко; латиш Я.Вітол, естонець А.Капп, вірменин О.Спендіаров, грузин М.Баланчівадзе. Російський музикант консультував італійського композитора Отторіно Респігі. Особливо ґрунтовні знання він давав з гармонії та оркестровки. М.Римський-Корсаков постійно вдосконалював методику навчання, розробляв відповідні плани, публікував науково-теоретичні праці, зокрема, «Підручник з гармонії» та «Основи оркестровки».

Роботу в консерваторії М.Римський-Корсаков поєднував з керівництвом Безплатною музичною школою, змінивши на посаді М.Балакірєва. Також займався Придворною співацькою капелою, яку у різні часи очолювали Д.Бортнянський та М.Глінка, інспектував духові оркестри Морського відомства, диригував симфонічними концертами Російського музичного товариства. Особливо захоплювався фольклором та опублікував збірки народних пісень у власній гармонізації.

М.Римський-Корсаков напружено працював над редагуванням музики своїх покійних товаришів. Він закінчив «Хованщину» М.Мусоргського та «Князя Ігоря» О.Бородіна, здійснив оркестровку «Кам’яного гостя» О.Даргомижського, підготував до друку оперні партитури М.Глінки. Нова редакція опери «Борис Годунов» М.Мусоргського сприяла популяризації цього складного твору серед широкої громадськості. М.Римський-Корсаков завжди відгукувався на значні події в мистецькому житті Росії та інших країн. Він неодноразово виступав у пресі як музичний критик і публіцист. Свідченням непересічного літературного таланту митця стала автобіографія – «Літопис мого музичного життя».

У 80–90 роках М.Римський-Корсаков брав активну участь у діяльності «беляєвського гуртка», назва якого пов’язана з іменем відомого російського підприємця та поціновувала мистецтва Митрофана Бєляєва. Сам композитор користувався незаперечним авторитетом серед своїх сучасників. Наприкінці століття М.Римський-Корсаков встановив творчі контакти з Московською приватною оперою Сави Мамонтова – ще одного російського мецената. Колектив мамонтовського театру здійснив постановку майже всіх опер композитора. Незрівняними виконавцями оперних партій стали Федір Шаляпін та Надія Забела-Врубель.

Висока громадянська позиція М.Римського-Корсакова проявилась під час російської революції 1905 року. За співчуття до страйкуючих студентів він був відрахований із професорського складу консерваторії. Однак обурення громадськості та багатьох викладачів змусив дирекцію переглянути це рішення. Новий директор консерваторії – О.Глазунов – повернув Миколу Андрійовича на роботу. Прихованою сатирою на російське самодержавство стала остання опера композитора – «Золотий півник».

У 1907 році відбулась остання гастрольна поїздка в Париж, де прославлений маестро диригував концертами російської музики. М.Римський-Корсаков помер у 1908 році і похований на цвинтарі Олександро-Невської лаври.

 
08:56 30.11.2016
Наташа Соколенко опубликовала запись

НОТЫ. Cat Stevens — Morning has Broken (Наступило утро) 1971

Кэт Стивенс (англ. Cat Stevens, имя при рождении Стивен Деметр Джоржуа, англ. Steven Demetre Georgiou в 1978 году изменено на Юсуф Ислам; 21 июля 1948, Лондон) — британский певец, автор песен и мультиинструменталист, в 1970-х годах продавший 60 миллионов копий альбомов, два из которых (Tea for the Tillerman и Teaser and the Firecat) стали трижды платиновыми в США. В 1979 году Кэт Стивенс покинул поп-сцену, принял ислам и, взяв новое имя, Юсуф Ислам, посвятил себя просветительской и благотворительной деятельности в мусульманском сообществе. В 2006 году музыкант вернулся на сцену и выпустил свой первый (после 26-летнего перерыва) альбом An Other Cup.


Читать далее...

 
06:16 29.11.2016
Наташа Соколенко опубликовала запись

НОТЫ. David Raksin — Laura (Лора)

Дэвид Рэксин (англ. David Raksin; 4 августа 1912 года, Филадельфия, штат Пенсильвания, США9 августа 2004 года, Ван-Найс, штат Калифорния, США) — американский композитор, известный за свои работы в фильмах и на телевидении. Написал множество композиций для титров для более чем 100 фильмов и 300 телевизионных работ. Он стал известен как «Дедушка киномузыки».

Рэксин хорошо известен за свою работу к фильму «Лора» (1944). Музыкальной темой для фильма в 1945 году стала песня «Лора».

 
06:11 29.11.2016
Наташа Соколенко опубликовала запись

НОТЫ. FAME Theme Song. Naturi Naughton — Collins Pennie

«Слава» (англ. «Fame») — музыкальный фильм 2009 года, ремейк фильма Алана Паркера «Слава».

Нэтари Наутон (англ. Naturi Naughton, род. 20 мая 1984) — американская певица, рэпер и актриса. Она получила известность как участница женского трио 3LW с 1999 по 2002 год, а в 2009 году дебютировала на большом экране с ролями в фильмах «Слава» и «Ноториус». В 2014 году Наутон начала сниматься в сериале Starz «Власть в ночном городе».

Коллинз Кёртис Пенни (англ. Collins Curtis Pennie; род. 20 июня 1984 года, Нью-Йорк, США) — американский актёр, певец и танцовщик. Снялся в музыкальном фильме 2009 года «Слава» о жизни и обучении в Нью-Йоркской школе искусств молодых и талантливых актёров, танцовщиков и музыкантов


Читать далее...

 
06:42 28.11.2016
Наташа Соколенко опубликовала запись

М.Римський-Корсаков. Симфонічна сюїта "Шехеразада"

Nikolai Rimsky-Korsakov — Symphonic Suite Scheherazade

М.Римський-Корсаков. Симфонічна сюїта «Шехеразада»

Значним внеском у скарбницю музичного мистецтва стала симфонічна сюїта «Шехаразада» М.Римського-Корсакова. Це програмний твір, створений за мотивами збірки арабських казок під назвою «Тисяча і одна ніч». Ось коротка літературна програма симфонічної сюїти: «Султан Шахріяр, впевнений у зрадливості жінок, вирішив їх страчувати після першої шлюбної ночі. Але Шехеразада врятувала собі життя тим, що розповідала йому казки. Вона завжди закінчувала їх на найцікавішому місці. Прагнучи дізнатися продовження історії, султан відкладав страту і, врешті-решт, відмовився від покарання. Чимало цікавого розповіла йому Шехеразада, вплітаючи історію в історію, а казку в казку».

Збірка «Тисяча і одна ніч», як видатна пам’ятка світової літератури дала поштовх творчій фантазії композитора. В музиці симфонічної сюїти яскраво змальовані образи Сходу, поетичні картини природи, жанрово-побутові сцени. Також – казково-фантастичний світ, захоплюючі пригоди героїв, які долають різні перешкоди. Епічна широта і велич, світлий, життєстверджуючий дух, щира натхненна лірика, то ніжна, мрійлива, то пристрасна, експресивна – ось образний зміст музики «Шехеразади», яка належить до картинно-епічного типу симфонізму.

Симфонічна сюїта побудована за принципом контрастного співставлення картин і епізодів. Вона складається з чотирьох частин, що мають програмні назви (згодом, щоб не обмежувати уяву слухачів, композитор їх зняв): Іч. – «Море і Синдбадів корабель»; ІІч. – «Розповідь Календера-царевича»; ІІІч. – «Царевич і царівна»; ІVч. – «Свято в Багдаді. Корабель, що розбивається об скелі».

Водночас, «Шехеразада» – не просто симфонічна сюїта. Це справжня програмна симфонія, де перша частина виконує роль сонатного allegro; друга – скерцо; третя – повільна; четверта – фінал. Симфонізм мислення М.Римського-Корсакова проявився у використанні лейттем, зокрема Шахріяра і Шехеразади, які неодноразово звучать протягом всього твору. Між окремими темами існують інтонаційні зв’язки. Фінал виступає підсумком твору, а тому там з’являється тематизм попередніх частин. Все це сприяє цілісності композиції, коли калейдоскопічне чергування музичних картин і епізодів вкладається у чітку класичну форму.

Симфонічна сюїта привертає увагу мелодичною щедрістю і красою – музика «Шехеразади» легко сприймається широкою слухацькою аудиторією. Серед виразових засобів важлива роль належить ритму, то вибагливо-імпровізаційному, то чіткому, маршовому чи танцювальному. Барвиста ладогармонічна мова твору спирається на досягнення пізньоромантичної гармонії. Як незрівняний знавець оркестру, М.Римський-Корсаков поєднує різні групи інструментів, демонструє їх темброві можливості у численних соло. Партитура «Шехеразади» – шедевр оркестрового письма.

Симфонічна сюїта розпочинається розгорнутим вступом, що виконує функцію прологу і є першою характеристикою головних героїв. Тема Шахріяра змальовує жорстокого, владного, могутнього володаря, який розпоряджається долею своїх підданих. Грізні унісони оркестру за участю мідних на ff, енергійний ритм, напружена трель, що передає роздратування, незграбні мелодичні ходи з використанням четвертого підвищеного ступеня – весь комплекс виразових засобів допомагає створити яскравий музичний «портрет» султана.

Друга тема вступу – тема казки. Хоральні акорди дерев'яних духових на pp викликають асоціації з початком увертюри «Сон в літню ніч» Ф.Мендельсона. Незважаючи на гострий контраст, тема казки інтонаційно та гармонічно споріднена з темою Шахріяра, що свідчить про симфонізм мислення М.Римського-Корсакова.

Третя тема змальовує поетичний образ Шехеразади. Це ніжна, мрійлива мелодія, яку виконує солююча скрипка на фоні прозорого акомпанементу арфи. Звертає на себе увагу плавний поступеневий рух з оспівуванням звуків у тріольному ритмі, що нагадує східні орнаментальні награвання, а також – дорійський ладовий колорит.

І частина («Море і Синдбадів корабель») написана в сонатній формі без розробки. Головна партія – тема моря – яскравий приклад звукопису композитора. На фоні хвилеподібних фігурацій віолончелей звучить широка, велична мелодія у струнних, яка передає дихання могутньої морської стихії. В її основі лежить тема Шахріяра, видозмінена завдяки плавному ритму, мажорному ладу, густій насиченій фактурі. Тема моря отримує активний мотивно-секвенційний розвиток з чергуванням альтерованих гармоній, що передають гру барв на поверхні води.

Побічна партія – тема Синдбадового кораблика – розпочинається тихими висхідними акордами дерев'яних духових. Їх змінює початкова поспівка теми Шахріяра у валторни, якій почергово відповідають заколисуючі награвання флейти, гобоя, кларнета. Пасторальні тембри, прозора фактура, приглушена динаміка допомагають передати стан мрійливого споглядання, замилування красою морського пейзажу. В уяві постає маленький кораблик, що плавно погойдується на хвилях.

Заключна партія – тема вітерця – побудована на основі лейттеми Шехеразади. Тільки тепер її характер схвильований, а згодом – бурхливий і драматичний. Хвилеподібні мелодичні фігурації солюючої скрипки змінюються експресивними пасажами струнних і дерев'яних. Поступово динаміка зростає і у кульмінації грізно й велично звучить тема моря (вона ж – тема Шахріяра). В репризі композитор повторює попередній музичний матеріал з невеликими змінами. Перша частина закінчується невеликою кодою, в якій спокійно звучить тема Синдбадового кораблика.

ІІ частина («Розповідь Календера-царевича») написана в складній тричастинній формі, де крайні розділи є варіаціями на тему Календера, а середній – казково-фантастичний марш. Вона розпочинається темою Шехеразади, яка немов передає «нитку» розповіді іншому герою, що викликає ефект «казки в казці».

Тема Календера інтонаційно і ритмічно споріднена з темою Шехеразади. Проте характер музики більш строгий, поважний, неспішний. На фоні витриманої квінти контрабасів з сурдинами звучить виразна мелодія в матовому тембрі фагота. Наприкінці теми з’являється короткий мотив, що немов ілюструє реакцію зацікавлених слухачів. Кожна варіація – нова сторінка розповіді про захоплюючі пригоди героїв арабських казок. М.Римський-Корсаков використовує форму «глінкінських варіацій»: зберігаючи інтонаційно-ритмічні особливості теми, він оновлює тембри, фактуру, динаміку. Жалібне звучання гобоя на фоні арфи в першій варіації змінюється грайливим танцем, що виконують скрипки у другій варіації. Тривожно і драматично звучить третя варіація за участі стакато дерев'яних духових, підтриманих гострими акордами оркестру. Цьому ж сприяє прискорення темпу та наростання динаміки. Зростає й роль «мотиву слухачів», який перетворюється на вільну імпровізацію речитативно-декламаційного характеру. На межі ж форми звучить виразна каденція гобоя.

Середній розділ другої частини поєднує риси скерцо і маршу. Це розповідь про зустріч з дивакуватими створіннями (птах Рухх, циклопи). На своєму шляху герої долають всі труднощі і випробовування. Войовничі фанфари труб і тромбонів на мотиві теми Шахріяра змінює енергійний, блискучий казково-фантастичний марш в традиціях глінкінського «Маршу Чорномора» з опери «Руслан і Людмила». Звертають на себе увагу гострі контрасти тембрів (переклички оркестрових груп), динаміки (ff–p), тонально-гармонічні ефекти (співставлення A-dur і Es-dur). Оркестр у М.Римського-Корсакова звучить – то легко, прозоро, то могутньо, потужно, але завжди яскраво і переконливо.

Каденція фагота на «мотиві слухачів» з теми Календара підготовлює динамізовану репризу другої частини. В репризі композитор продовжує демонструвати невичерпну фантазію варіаційного оновлення музики.

ІІІ частина («Царевич і Царівна») написана в сонатній формі без розробки. Це два «музичні портрети», різні за характером. Тема Царевича (головна партія) – своєрідна любовна пісня, «східна» серенада, сповнена щирого тепла, ніжності, спокою. Це лірична мелодія, яку виконують скрипки, згодом – віолончелі. Окремі елементи теми, як от ладова перемінність, ритмічна вибагливість, варіантно-варіаційний принцип розвитку, виконання рубато, пов'язують тему з образами Сходу. А віртуозні пасажі дерев'яних духових сприймаються як колоритний «декоративний штрих».

Тема Царівни (побічна партія) контрастує попередній музиці. Спочатку з'являється ритмічна пульсація маленького барабанчика та легке pizzicatto струнних. На цьому фоні у кларнета звучить грайлива танцювальна мелодія. Виникає асоціація з грою східного інструментального ансамблю. Своєрідності додає і тембр трикутника, що відбиває сильну долю. Якщо спочатку Царівна виступає трішки «легковажною», то згодом безпосередньо проявляє свої почуття. Схвильовано і експресивно звучить її тема у струнних.

Незважаючи на жанровий і тембровий контраст, головна і побічна партії інтонаційно споріднені між собою. А тому композитор плавно повертається до першої теми, що нагадує принцип розвитку в увертюрі-фантазії «Камаринська» М.Глінки. А в репризі знову про себе нагадує лейттема Шехеразади (скрипкове соло).

ІV частина («Свято в Багдаді. Корабель, що розбивається об скелі») – фінал симфонічної сюїти, написаний у формі, що поєднує риси сонатності, рондальності і варіаційності. У вступі двічі чергуються теми Шахріяра і Шехеразади. Швидкий темп і танцювальний ритм видозмінюють характер першої з них. Друга ж викладена як на початку твору, тільки подвійними нотами.

Головна партія (рефрен) – енергійний, стрімкий, темпераментний танець, що нагадує лезгінку. На фоні чіткої ритмічної пульсації з'являється рухлива мелодія у флейти. Неодноразове повторення поспівок, пружний ритм, швидкий темп – ось основні виразові засоби музики. З кожним новим проведенням тема варіаційно оновлюється: підключаються нові інструменти, наростає динаміка, ущільнюється фактура. Характер стає більш мужнім, войовничим.

Закличні сигнали труб, що «витоптують» інтервал секунди, підводять до побічної партії (першого епізоду). Вона побудована на вже знайомому музичному матеріалі. Спочатку в танцювальному ритмі та акордовій фактурі звучить тема Календера-царевича з ІІ частини. Її змінює тема Царівни з ІІІ частини, яка також «підпорядковується» єдиному вихровому рухові.

У розробці (другий епізод) та репризі розвиток продовжується. Могутнє наростання на темі рефрену з використанням закличних фанфар середнього розділу ІІ частини приводить до коди фіналу. Це головна кульмінація симфонічної сюїти – картина розбурханого моря та корабельної катастрофи. Тема головної партії І частини звучить особливо грандіозно у мідних на фоні хроматизованих фігурацій струнних і дерев'яних. Музика вражає не стільки звукозображальністю (гігантські хвилі, удари блискавок, шум вітру), скільки передає душевні переживання в момент трагедії. Синдбад спішив на свято в Багдаді і розбився об скелі своїм кораблем. Тому після кульмінації звучить мінорний варіант теми моря як реквієм моряку. Хоча, можливе інше трактування цього епізоду: коли, здавалось, тромбони назавжди «поховали» корабель Синдбада, море заспокоюється. І, як це буває в казках, все закінчується щасливо: знову звучить побічна партія І частини – тема кораблика, який продовжує свою морську подорож.

Епілог симфонічної сюїти перекидає арку до її вступу. Він також пов'язаний з програмним змістом: Шахріяр дарує життя своїй мудрій дружині. Якщо лейттема Шехеразади звучить практично без змін, то лейттема султана наприкінці проходить у низьких струнних на фоні згадуваних «казкових акордів» – тихо, спокійно, примирливо. Темою головної героїні, що поступово «розчиняється» у верхньому регістрі солюючої скрипки, завершує М.Римський-Корсаков цю поетичну музичну історію.

 
06:31 28.11.2016
Наташа Соколенко опубликовала запись

НОТИ. MARVIN GAYE — TAMMI TERRELL "Ain’t no Mountain High Enough" (Не бывает настолько высоких гор)

Марвин Пенц Гэй младший (англ. Marvin Pentz Gaye, Jr.; 2 апреля 1939, Вашингтон1 апреля 1984, Лос-Анджелес) — американский певец, аранжировщик, музыкант-мультиинструменталист, автор песен и музыкальный продюсер, наряду со Стиви Уандером стоявший у истоков современного ритм-энд-блюза. Погиб во время семейной ссоры от руки отца за день до своего сорокапятилетия. При создании Зала славы рок-н-ролла (1987) в нём было увековечено и имя Марвина Гэя.

Помимо сольных записей, Гэй всегда считался мастером романтических дуэтов. В 1964 г. лейбл поручил ему записать альбом дуэтов с Мэри Уэллс, считавшейся в то время примой детройтского соула. В 1967 году его партнёршей по дуэтам была избрана Тамми Террелл, с которой он записал такие коммерчески успешные хиты, как «Ain’t No Mountain High Enough» и «You’re All I Need to Get By». В конце года Террелл потеряла сознание во время выступления с Гэем, вскоре после чего у неё была диагностирована опухоль мозга. Многочисленные операции не привели к улучшению. Смерть Тамми Террелл в марте 1970 года стала глубоким потрясением для Гэя, вызвав депрессию, сопровождавшую певца на протяжении всей дальнейшей жизни.

Тамми Террелл (наст. имя — Томасина Уинифред Монтгомери; 29 апреля 1945 — 16 марта, 1970) — американская певица, наиболее известная как звезда Motown Records 1960-х годов, и выступавшая в дуэте с Марвином Гэем.


Читать далее...

<< назад вперед >>
Мы — это то, что мы публикуем
Загружайте фото, видео, комментируйте.
Находите друзей и делитесь своими эмоциями.
Присоединяйтесь
Декабрь
пн вт ср чт пт сб вс
      01 02 03 04
05 06 07 08 09 10 11
12 13 14 15 16 17 18
19 20 21 22 23 24 25
26 27 28 29 30 31

Подарки

Загрузка...
Войти